• (096) 717-3-717 АДВОКАТСКОЕ БЮРО

Справа № 755/17990/15-ц

Текст в ЄДРСР

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

                                  

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

10 лютого 2016 року                                                                                    м. Київ

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:                                          головуючого:            Соколової В.В.

суддів:                       Невідомої Т.О., Усика Г.І.

при секретарі:           Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2015 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа: Реєстраційна служба Головного управління юстиції м. Києва про визнання незаконними та скасування розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації № 71-319 від 25.04.2007 про приватизацію квартири, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, скасування державної реєстрації права власності на квартиру, зобов’язання внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації на квартиру та визнання права на приватизацію квартири, —

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації № 71-319 від 25.04.2007 про приватизацію квартири АДРЕСА_1; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 25.04.2007 за адресою: АДРЕСА_1 видане на ім’я ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1; зобов’язати Реєстраційну службу Головного управління юстиції у місті Києві внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації прав на квартиру АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_9, право на приватизацію квартири АДРЕСА_1, в рівних частках.

Справа № 755/17990/15-ц № апеляційного провадження 22-ц/796/418/2016Головуючий у суді першої інстанції: Савлук Т.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2015 в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4, Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа: Реєстраційна служба Головного управління юстиції м. Києва про визнання незаконними та скасування розпорядження Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації № 71-319 від 25.04.2007 про приватизацію квартири, визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, скасування державної реєстрації права власності на квартиру, зобов’язання внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації на квартиру та визнання права на приватизацію квартири — відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій зазначається про те, що рішення ухвалено з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається  на  те,  що  рішення  суду  ухвалене  за неправильно встановлених обставин справи. Так апелянт вказує на те, що рішення про приватизацію квартири суперечить вимогам Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також відсутнє волевиявлення на приватизацію квартири у спільну часткову власність його, як наймача, який не був зареєстрований, але не втрачав право користування на квартиру його матері, яка особисто не подавала заяву на приватизацію квартири. Також позивач вважає, що твердження відповідача про пропуск ним строку позовної давності є необґрунтованим, оскільки він почав обліковуватися лише з травня 2015 року. Вважаючи  рішення суду необґрунтованим та незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач та її представник заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду законним і обґрунтованими, просили залишити його без змін.

Позивач згідно даних поштового повідомлення отримав судову повістку 05.02.2016  /а.с.177/. В день судового розгляду ним було подано клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням на хворобу. Вказане клопотання подано через канцелярію суду, що свідчить про його подання безпосередньо особою від імені якої воно заявлено. До клопотання не долучено жодних доказів, які підтверджували б викладені в ньому обставини. Тому колегія суддів не вбачала підстав для визнання неявки позивача в судове засідання поважними, відповідно і підстав для відкладення розгляду справи.

Дніпровська районна у м. Києві державна адміністрація та Реєстраційна служба Головного управління юстиції м. Києва повідомлені про розгляд справи належним чином, своїх представників в судове засідання не направили, причини неявки суду не повідомили.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які приймали участь в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем обраний спосіб захисту не передбачений нормами чинного законодавства. Також судом вказано про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду за  захистом своїх прав та відсутність поважних причин для його поновлення.

Колегія суддів вважає за можливе погодитись з  такими  висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Право на придбання громадянами жилих приміщень, які вони займають, у приватну власність закріплено в положеннях ст. 65-1 ЖК України . А саме, наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду без обмежень можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які проживають разом з ними, придбати приміщення, які вони займають, у власність на підставах, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації на підставі заяви громадянина приймають рішення про приватизацію, згідно з яким житло передається у приватну власність. Така передача житла у власність громадян оформлюється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації та не потребує нотаріального посвідчення.

Перевіряючи обставини справи апеляційним судом встановлено, що 28.03.2007 ОСОБА_2, яка діяла у власних інтересах та інтересах неповнолітніх дітей, а також ОСОБА_6 звернулись до органу приватизації із заявою про передачу в приватну спільну часткову власність квартири АДРЕСА_1 у такій спосіб дали згоду на приватизацію квартири (а.с.114)

До заяви була долучена довідка ЖРЕО № 415 від 28.03.2007 де вказано, що станом на дату видачі довідки у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1; ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2; ОСОБА_6 (а.с.117)

На підставі вказаних документів Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією прийнято розпорядження № 71-319 від 25.04.2007 про передачу квартири АДРЕСА_1 в приватну, спільну сумісну власність ОСОБА_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6 (а.с.113).

На підставі вказаного розпорядження було видано Свідоцтво по право власності на житло, яке посвідчує, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної, сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 в рівних долях (а.с.111).

Посилання позивача на те, що його мати ОСОБА_6 не проживала за вказаною адресою і заяви до органу приватизації не подавала, не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому обґрунтовано відхилені судом першої інстанції. При цьому посилання позивача на відмову суду першої інстанції у призначенні почеркознавчої експертизи не можуть бути прийняті до уваги суду, оскільки така відмова є обґрунтованою. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 померла в 2012 році, за життя вона цих обставин не оскаржувала, а на вказану частину квартири залишила заповіт, неможливим також є надання вільних зразків її підпису для проведення експертизи.

Як з’ясовано судом та підтверджується наявними у справі доказами, на момент проведення процедури приватизації квартири позивач ОСОБА_7 не перебував на реєстраційному обліку за адресою: АДРЕСА_1, а повторно був зареєстрований за адресою вказаної квартири 27.09.2007, як член сім’ї власників квартири, що підтверджується даними паспорту громадянина України виданого на ім’я позивача, оскільки перебував у зареєстрованому шлюбі з оповідачем ОСОБА_2

В позові та апеляцій скарзі позивач наголошує на тому, що у вказаний проміжок часу був тимчасово відсутній, а тому за ним зберігалось право користування цим житловим приміщенням.

Так, відповідно до п. 5 Положення про  порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 15.09.1992  № 56 передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких  наймачів) та у спільну (сумісну  або часткову) власність за  письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів  сім’ї з обов’язковим  визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім’ї  наймача  включаються  лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку)  разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

В силу ч.1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Разом з тим, згідно з положеннями ч.2 ст. 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім’ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім’я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім’ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття

Матеріали справи не містять даних про те, що позивач при здійсненні зняття з реєстраційного обліку вказував на тимчасову відсутність, а здійснення повторної реєстрації рівно через шість місяців після вибуття не дає підстав для застосування терміну тимчасово відсутній в розумінні вимог ч.2 ст. 71 ЖК України.

Отже, позивач діючи на власний розсуд, самостійно і добровільно прийнявши рішення здійснив дії, які свідчать про розірвання ним договору найму спірного житлового приміщення з 25.03.2007. З вказаного також вбачається, що позивачем не було здійснено волевиявлення на реалізацію ним свого права на приватизацію частини у вказаній квартиру. А тому видача 28.03.2007 довідки про склад сім’ї без зазначення його даних та здійснення в подальшому процедури приватизації членами його сім’ї не суперечать діючому законодавству. Таким чином, висновок суду першої інстанції про реалізацію в даному випадку права на приватизацію квартири особами, які постійно проживають у цій квартирі відповідає обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Посилання позивача на порушення його права на приватизацію є безпідставним, оскільки вказане право не є порушеним і може бути ним реалізовано, але щодо іншого майна. Крім того, в матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про наявність цього права у позивача на момент виникнення спірних правовідносин та/або на час розгляду справи, оскільки воно надається державою в чітко визначених межах, тобто не є безумовним. За наведених обставин, вбачається, що в ході розгляду справи позивачем не доведено наявність порушення його прав, а тому судовому захисту, в тому числі у спосіб визначений позивачем, його права не підлягають.

В силу ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вірно вказав суд першої інстанції, пропуск строку позовної давності є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Разом з тим, при ухваленні рішення, в силу ст. 213 ЦПК України, суд має надати оцінку всім доводам та запереченням сторін. Таким чином, наведений судом першої інстанції аналіз і оцінка поважності причин строку позовної давності не є порушенням норм процесуального права. При цьому слід погодитися з висновком суду про пропуск позивачем цього строку, оскільки з моменту виникнення спірних правовідносин до дня звернення позивача з цим позовом до суду минуло більше 8 років  і позивач при реєстрації в спірній квартирі  25.09.2007 був зазначений як член сім’ї власників, тобто вже на той час від був обізнаний про відсутність свого статусу наймача житлового приміщення.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Отже виходячи із основних принципів цивільного процесу, зокрема, змагальності і диспозитивності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем заявлених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія судді приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, зібраним доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 303307308313-315319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07.12.2015 — залишити без змін.

Ухвала  набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

   Судді:

ВВЕРХ